Зміцнення інтимних м’язів – завдання, про яке не варто забувати. Однак серед різноманітних технік для жіночого здоров’я можна вибрати неправильну техніку, виконуючи яку стан може навіть погіршитися. Сексологиня Наумова Ксенія пояснює, на які практики краще звернути увагу.
Жінки наважуються зміцнити м’язи тазового дна з різних причин. В когось можуть випадати вагінальні стінки та матка, і лікар порекомендував спеціальні вправи. Інші раптом почали помічати легке нетримання сечі під час бігу, стрибків чи чханні. Треті бажають підвищити якість сексуальних стосунків і зробити відчуття від близькості яскравішими для себе та партнера.
Найрадикальніший спосіб – це операція. Хірургічне лікування опущення стінок піхви виправдане лише у разі випадіння матки. В інших випадках варто сто разів подумати. Чи готова ти до тривалої реабілітації? До зниження чутливості у зоні швів? До того, що через 3–5 років все повернеться до колишнього стану, оскільки операція не вирішить питання опущення внутрішніх органів, що призвело до опущення стінок піхви?
Ну а операції зі звуження входу в піхву я зовсім не рекомендую, якщо немає абсолютних медичних приписів. Повір, є набагато ефективніші та безпечніші способи, хоча вони й вимагають більше часу та зусиль.
Другий сумнівний спосіб, яким користуються жінки, щоби повернути тонус м’язів тазового дна, — вагінальні кульки. Прикро, що навіть від лікарів-гінекологів багато хто чує таку рекомендацію.
“Давай розберемося, що відбувається, коли ти ходиш із вагінальними кульками всередині. Частина їх ваги дійсно припадає на м’язи тазового дна – м’язи, розташовані від лобкової кісточки до куприка і охоплюють вхід у піхву. Але уяви, якщо тобі потрібно напружувати якийсь м’яз протягом двох годин, як ти почуватимешся при цьому? Для кращого розуміння можна стати в планку на кілька годин. Достатньо просто уявити, експериментувати не варто.
Тривала вимушена напруга м’язів тазового дна нерідко призводить не до тих наслідків, які планувала жінка, коли починала тренування: виникає спазм м’язів, з’являються хворобливі відчуття та дискомфорт під час сексуальної близькості.
І це не єдиний наслідок.
Вагінальні м’язи – це гладком’язова мускулатура, яка не скорочується довільно. Такий же тип мускулатури знаходиться в серці і кишечнику – ми не можемо свідомо стискати ці групи м’язів. Вагінальні м’язи скорочуються лише рефлекторно – під час оргазму, пологів та трохи під час місячних. Це означає, що коли жінка вводить кульку всередину, вона благополучно укладається на задню стінку піхви, яка не чинить йому ніякого опору. Результат: ще більше опущення стінок піхви. Тому, це зовсім не те, заради чого зазвичай купують кульки.”
Найменш агресивний, але все ж таки не найефективніший спосіб із популярних сьогодні — вправи Кегеля, або ритмічні стискування м’язів тазового дна. Загалом ці вправи прекрасні, і їх обов’язково потрібно включати до своєї щоденної практики. Але варто дещо врахувати.
- Вправи Кегеля впливають лише на м’язи тазового дна, які розташовані внизу корпусу, від лобка до куприка, які охоплюють вхід у піхву. Вони ніяк не впливають на тонус вагінальних м’язів, ці м’язи взагалі не можна стискати зусиллям волі.
- Меншість жінок, особливо після пологів і тим більше, якщо вони ніколи раніше не тренували інтимні м’язи, зможуть відразу правильно відчути, що там вони стискають і що треба стискати насправді.
- М’язи тазового дна можуть перебувати у стані спазму тією чи іншою мірою. Тому вправи, спрямовані на посилення їхнього тонусу, мають місце тільки в комплексі з іншими вправами, які дозволять повернути м’язам еластичність. Бажано, щоб вправи на зміцнення м’язів були різноманітними і дозволяли задіяти м’язи різними способами.
Все це сприятиме зміцненню м’язів тазового дна. Однак для відновлення стану вагінальних стінок потрібно ще дещо.
Завдяки складній системі зв’язок і м’язів матка пов’язана з діафрагмою – м’язом, що розділяє грудну та черевну порожнини. Саме діафрагма значною мірою впливає на положення внутрішніх органів і зокрема матки. Тому, крім вправ Кегеля, важливо займатися гіпопресивною гімнастикою або тренуваннями діафрагмального дихання.